Овеча бринза, як і покривала з вовни, завжди були візитівкою Івано-Франківської області. Нині вони стають дедалі більшим дефіцитом. Щоб вівчарство не зникло на Прикарпатті зовсім, ОДА затвердила стратегію розвитку агропромислового комплексу області до 2020 року, де зокрема передбачено реформування галузі вівчарства.
Потужний поштовх до розвитку вівчарство отримало за часів Радянського Союзу. Тоді Україна за поголів'ям овець посідала четверте місце серед інших республік. 20 років тому тут вирощували понад 8 млн. голів. Частка вовни у сировині легкої промисловості становила 80%. А роботу чабана здавна вважали за важливу роботу чоловіків.
Найбільш поширеним вівчарство було у Верховинському районі. У звані базові роки (1985-1991) тут вирощували 100 тис. поголів'я овець: по 50 тисяч у громадському секторі та стільки ж в індивідуальному. Нині у районі тримають не більше 3 тис. овець. І те, як кажуть, для потреб.
Фермер Іван Семенюк із села Голова у долині з п'яти років. Спочатку ходив із батьком та дядьком, зараз півстоліття має власні пасовища та працює влітку на Скуповозі депутатом. Саме так давно називають гуцули старшого в долині. Окрім власної худоби пасе і сільську. Проте, каже, переважають зараз корови та коні. Вісім овець тримає у господарстві для власного користування. Раніше батько тут пас 300 овець.
Колись у долині випасалось до 150 корів. Нині 42 плюс 15 голів молодняку. Люди з навколишніх сіл, які тримають по кілька корів, одне залишають удома, інших віддають на пасовище. Тут худобу пасуть, і з надоєного молока виготовляють гірську долинну продукцію – сир, будз, вурду, бринзу, олію. Розрахунок тут йде не грошима, а з кожних 10 літрів молока – 4 літри віддають тим, хто доглядає худобу. Їх тут четверо: Бовгар (відповідає за худобу), старший (за молочну продукцію) та депутат (начальник долини) із дружиною.
«Починається день о 5 годині ранку. Старший починає свою роботу, вечірню сметану збирає, звільняє балії, щоб ми мали куди зливати ранкове молоко. Бовгар зігнав худобу, і о шостій годині її доїмо. Після цього Бовгар виганяє корів, чергуючи схили – три дні там, три дні там, щоб змінювалася паша», – каже Іван Семенюк.
Дмитро Павлов із Криворівні додає, що коли хороша погода, то в долині дуже приємно, але коли погана, затягнуться дощі… «А худобу треба обійти, хоч би як там було. Ви маєте вийти, підоїти, відсортувати молоко, та вийти зі худобою на пасовищі», – каже господар.
Праця вівчарів нелегка і не цінується, як належить. За сезон, а це чотири місяці, може заробити до 6 тис. гривень, також запастись бринзою, вурдою на кілька місяців наперед. І хоча доглядати за вівцями - важка праця, але без неї гуцули не уявляють свого суворого життя. Адже саме вівці споконвіку були годувальницями у великій гуцульській родині. «Якщо буде гідна ціна на продукцію, тоді можна працювати, – переконані селяни. – Вівця має коштувати зараз 700-800 гривень, а ягня – 300 гривень, не менше. Ви подивіться, який дорогий сир у магазині, а у нас кілограм скуповують по 30 гривень, а то й менше».
«Кілограм овечого м'яса – 12 гривень. Такої низької ціни ніде у світі немає, – обурюється голова Верховинської райдержадміністрації Василь Гондурак. – Це чиста екологічна продукція. Неправильний підхід до селянства довів до того, що корову чи вівцю наші діти зможуть побачити лише на картинках».
Без державної підтримки вівчарство не відродити
У Верховинському районі – 10 тисяч гектарів високогірних пасовищ, і зараз використовуються лише 20-30%. Колись на багатьох із них були молокопереробні заводи, а зараз багато полонин порожні, немає й дороги. Завдяки вівцям чистилися долини, захищалися від ерозії ґрунту. Але колись вівці годували та одягали гуцулів. З молока роблять олію, сир та інші продукти. Шерсть йде на кожухи, килими, ковдри. Декілька слів обов'язково слід сказати про бринзу, без якої і зараз не обходиться жоден справжній гуцул. Та й не лише гуцул. У Франції, наприклад, досі найдорожчим сиром є рокфор, який виробляють лише з овечого молока. У Греції дуже популярний м'який сир фета з білою м'якоттю, виготовлений з овечого молока. Наші сусіди - поляки та словаки - воліють ощипеку - пастухи традиційно виробляють промисловим способом під час випасу отар у Татрах. Але смачна бринза – гуцульська. Втім, справжню овечу бринзу купити стає проблематично. Найчастіше на ярмарках та базарах торгують «мішанками» – овеча+коров'яча. За кілограм просять 35 гривень. Хоча у сусідній Польщі такий продукт коштує 100 злотих, а це 232 гривні.
«Бринза овеча дуже смачна, а молоко лікує туберкульоз. Але вовну та молоко здати нікуди, тож овець тримають у п'ять разів менше, ніж раніше», – каже господар Іван Мойсюк.
На розгляді в Міністерстві аграрної політики та продовольства України є кілька програм розвитку вівчарства, і, очевидно, у чиновників до них руки не доходять. А без державної підтримки цієї галузі тваринництва не відродити, вважає начальник головного управління АПК ОДА Іван Андріїшин.
Будуть і вівці, і череди
Верховинський район Івано-Франківської області відноситься до високогірних регіонів зі специфічними умовами та має всі необхідні умови для вирощування великого поголів'я овець. Основною породою, яку розводять на Прикарпатті є українські гірничокарпатські вівці комбінованого напряму продуктивності. Нині у районі лише одне підприємство ТОВ «Водограй» займається вирощуванням овець. Крім нього, в районі налічується понад 20 господарств, у яких утримується 30 і більше голів овець. Проте продуктивність молочної переробки досить низька. Рівень молочної продуктивності від однієї вівцематки становить 68 літрів, за вмісту жиру 6,9 відсотка. Витрати молока на виготовлення 1 кг овечої олії становлять 8-11 кг, бринзи – 5-6 кілограмів.
«Ми вже розпочали роботу над формуванням високопродуктивного поголів'я породи овець шляхом підтримки та створення нових племрепродукторів, розведення овець за селекційними групами з підвищеною молочною продуктивністю та покращеними м'ясними якостями. А головне – хочемо налагодити виробництво овечого молока та створити міжгосподарські пункти його переробки на розсільні сири (бринзу), – каже Іван Петрович Андріїшин.
У Верховинському районі база «Водограй» вже розпочала роботу над програмою створення підприємства з розведення овець гірничо-карпатської породи з цілорічним утриманням поголів'я на високогірних пасовищах. Її мета – нарощування поголів'я овець, створення значної групи підприємств із розведення овець, виробництва баранини та вовни. У найближчі п'ять років планується збільшити поголів'я до 15 тисяч. голів.
Фінансування проекту проводитиметься за рахунок коштів підприємств (600 тис. грн.) та кошти районного та обласного бюджетів (140 тис. грн.). Вже цього року з обласного бюджету на розвиток вівчарства піде понад 100 тисяч гривень. Миттєвої віддачі у тваринництві, а тим більше – вівчарстві, чекати не можна. Тому результатів можна очікувати за 3-5 років, переконані фахівці. Проте є ентузіасти та патріоти своєї справи!
Окрім Верховинського району вирощуванням та розведенням овець займаються у господарствах Коломийщини, Городенківщини, Снятинщини та Косівщини. Загалом в області на початок 2011 року налічувалося 25 тис. голів. Це майже втричі менше за показник 1991 року.
«Щоб підняти престиж вівчарства, ми плануємо вийти із пропозиціями до Міністерства аграрної політики та продовольства щодо змін порядку нарахування державних дотацій на утримання поголів'я овець у специфічних умовах Карпатського регіону, створити розгалужену мережу реалізації баранини в інших регіонах України, а також покращити генетичний потенціал тварин. Для цього плануємо закупити овець буковинського м'ясного типу та асканійської породи», – ділиться планами Іван Андріїшин.
А гуцули вже не підведуть. Адже ще працювати не розучилися. Вівчарство, оспіване у легендах та казках, сьогодні далеко не романтичне та не прибуткове. Але на Прикарпатті ще залишилися люди, які не залишають надії, що воно буде не лише економічно вигідним, а й стане привабливим для туристів, і всупереч ринковим умовам до цього рухаються.
Олександра Лісконог