Незаразні хвороби овець завдають великої економічної шкоди, що обумовлюється не лише високим відмінком, а й зниженням продуктивності тварин, що перехворіли. Вони зазвичай виникають за незадовільних умов годівлі та утримання. Найбільші втрати завдають захворювання шлунково-кишкових органів дихання, а потім хвороби, пов'язані з обміном речовин. Насамперед від незаразних хвороб гине молодняк. У загальному відході молодняку хвороби органів дихання становлять 30-80%, шлунково-кишкового тракту – 25-30%.
Легеневі захворювання (пневмонії). Захворювання овець, особливо молодняку, пневмоніями зустрічаються найчастіше. Основними причинами хвороби можуть бути вогкість, протяги, аміак та сірководень, що накопичилися при надмірній кількості овець у приміщенні для утримання. У тварин з'являється кашель, пропадає апетит, дихання стає прискореним і утрудненим, можуть спостерігатися слизово-гнійні витікання з носа та підвищення температури до 41°С і вище.
Для надання допомоги хворим тваринам необхідно в терміновому порядку усунути насамперед недоліки у їх утриманні, які сприяли виникненню захворювання. Лікування найбільш результативне у початковий період хвороби. З антибіотиків використовують бензилпеніцилін, біцилін-3, стрептоміцин, неоміцин, окситетрациклін, біовіт-80 внутрішньо та сульфаніламідні препарати (сульфадимезин, стрептоцид білий розчинний, норсульфазол та ін.).
Хвороби органів травлення. Причини, що викликають захворювання органів травлення, дуже різноманітні, але головні з них - неправильне та неповноцінне годування та погані умови утримання.
Стоматит – запалення слизової оболонки ротової порожнини. Причина стоматитів у овець різні, але насамперед захворювання виникає від механічного пошкодження порожнини рота при годівлі грубими, твердими або колючими, а також промерзлими або загнили кормами. У тварин у важких випадках жування та прийом корму порушується, кормові маеси, змішані зі слиною, випливають із рота. Слизова оболонка рота набрякла, на язику сірувато-бурий наліт, з'являється нудотно-солодкуватий запах з рота. При появі стоматиту в отарі хворих на овець необхідно ізолювати і особливу увагу приділити годівлі їх доброякісними кормами. Лікарське лікування спрямоване на ослаблення запальних явищ шляхом застосування дезінфікуючих та в'яжучих розчинів: 0,1% розчину марганцево-кислого калію, 3-відсоткових розчинів перекису водню, борної кислоти, соди, 1-2-процентного розчину іхтіолу. За наявності виразок після промивання слід змастити сумішшю йоду з гліцерином у співвідношенні 1:4.
Гостро здуття рубця (тимпанія) - результат його розтягнення через посилене газоутворення, коли вихід газів утруднений або припинено повністю. Захворювання виникає в результаті похибок у напуванні та годівлі тварин, різкого переходу від згодовування сухих кормів до соковитих та поїдання великої кількості легкобродящих кормів (віки, конюшини, листя капусти, буряків, молодої отави). Ці корми особливо небезпечні, якщо вони зволожені росою, дощем, вкриті інеєм, дещо проморожені чи зігрілися у купі.
При тимпанії в рубці накопичується велика кількість газів, об'єм живота, особливо лівого боку, збільшується настільки, що голодна ямка випинається, а найвища точка її може виступати над гребенем спини, з'являється задишка.
За тимпанії слід негайно надати лікувальну допомогу, т.к. хвороба розвивається дуже швидко. Перша допомога полягає в активізації роботи рубця та видаленні газів. Для цього обливають черевні стінки холодною водою, витягають язик, вкладають у рот солом'яний джгут, проводять масаж живота. Швидко видалити гази можна також шляхом підняття вівці за передні ноги вгору до надання їй вертикально стоячого положення і обережного розминання лівої половини живота. Для припинення бродіння хворим дають 025-05 л свіжого молока. Також добре застосовувати настойку білої чемериці (1-1,5 мл на 0,5 л води), іхтіол (1 чайна ложка на 0,5 л води), тимпанол (0,4-0,5 г на I кг живої маси, розведеного водою 1:10-1:15).
Якщо вжиті заходи не дали бажаних результатів, слід застосувати прокол рубця троакар для дрібних тварин.
Гастроентерит – захворювання слизової оболонки сичуга та кишечника. Виникає воно частіше у молодняку, але можуть хворіти і дорослі тварини при годівлі пліснявими, зіпсованими і кормами, що бродять, а також при пасіння по замерзлій траві.
У хворих овець спостерігається пронос із домішкою крові та слизу, тварини більше лежать із напівзакритими очима, апетит відсутній або дуже слабкий, у кишечнику прослуховуються шуми.
З метою надання допомоги в першу чергу необхідно усунути причини захворювання, потім встановити голодну дієту протягом 18-24 годин без обмеження пиття води. Надалі годування тварин суворо дозують малими порціями (5-6 разів на день). Для придушення токсигенної мікрофлори застосовують внутрішньо антибіотики (тримеразин, бровасептол), сульфаніламіди, нітрофурани, комплексні препарати цих груп. При тривалих проносах дають в'яжучі засоби (відвар дубової кори, лляного насіння, вівса).
Диспепсія новонароджених ягнят – гострий функціональний розлад травлення у ягнят 1-денного віку. Іноді набуває масового характеру та супроводжується загибеллю до 50% хворих тварин. З появою захворювання у ягнят спостерігається сильний пронос із виділенням калу кашкоподібної консистенції світло-жовтого кольору. Пізніше калові маси розріджуються та стають сіро-білими. Ягня стає млявим, пригніченим, майже весь час лежить і перестає смоктати.
Для надання допомоги хворих на ягнят ізолюють від матки на 6-12 годин, у більш важких випадках тривалість голодної дієти -18-24 години. Протягом цього періоду кожні 3-4 години ягнятам випаюють по 200-250 мл теплого фізіологічного розчину або кип'яченої води. При лікуванні частіше застосовують левоміцетин, тримеразин, фуразолідон.
Профілактика хвороби полягає у повноцінному годуванні суягних та підсосних маток, поліпшенні санітарних умов утримання маток та ягнят.
Отруєння. Хвороба виникає внаслідок поїдання вівцями отруйних рослин, згодовування недоброякісних кормів, а також при отруєнні хімічними, мінеральними та іншими отрутами.
За наявності перших ознак отруєння необхідно терміново промити шлунок чи звільнити його з допомогою проносних засобів. Для цього тваринам всередину вливають до 100 г рослинної олії та 50-100 г глауберової солі на 500 мл теплої води, застосовують обволікаючі та в'яжучі засоби (відвар лляного насіння, геркулесу, рису, крохмалю), а також адсорбенти (активоване вугілля). Для зміцнення нервової системи та серцевої діяльності застосовують підшкірно кофеїн, камфорну олію, кордіамін, внутрішньовенно-глюкозу та хлористий кальцій.
Білом'язова хвороба характеризується дистрофічними змінами скелетного та серцевого м'язів, порушеннями обміну речовин. Захворювання розвивається при нестачі вітаміну Е, а також життєво важливих макро- та мікроелементів (фосфору, кобальту, марганцю, міді, селену). З останніх велику роль відіграє селен, недолік якого в ґрунті призводить до поширення даної хвороби. Зазвичай хворіють ягнята в перші 2-3 місяці їхнього життя, значно рідше - у старшому віці. Захворілі ягнята малорухливі, слабкі, пересуваються важко.
При ураженні скелетної мускулатури у ягнят настають парези та паралічі кінцівок, порушується координація рухів.
Вирішальне значення у профілактиці хвороби має повноцінне годування маткового поголів'я. Ягнят з 10-20-денного віку з профілактичною та лікувальною метою обробляють селінітом натрію внутрішньом'язово або підшкірно по 0,1-0,2 мг на 1 кг живої маси (0,1-0,2 мл 0,1-відсоткового розчину). Вівцематкам цей розчин вводять підшкірно за місяць до окота та 4-6 мг (0,8-1,2 мл 0,5-відсоткового розчину). Призначають ягнятам також мікроелементи (кобальту хлорид - 2-4 мг; міді сульфат - 5-10 мг; марганцю хлорид - 3-5 мг на голову на день з кормом) та вітамін Е (токоферол у масляному розчині та ін.).